Ми вчимося жити самі та навчаємо жити дітей. Але майбутнє не може бути наперед визначеним. Отже, першочерговим є розвиток того типу мислення дитини, що дає змогу адекватно оцінювати нові обставини та формувати. стратегію подолання проблем, що можуть виникнути.
Я перед собою ставлю перспективну мету: підготовити дитину не до окремого уроку «на завтра», а до самостійного життя, тобто виявити творчий потенціал учнів, творити умови для розвитку творчої особистості, яка вміє формувати власну думку, розв'язувати проблеми, здатна самостійно займатися власною освітою.
У цьому сенсі є очевидною життєва необхідність формування і розвитку . навчальних компетентностей на уроках.
Тож, сьогодні необхідно, щоб учні не просто запам'ятовували навчальний матеріал, а запитували, досліджували, творили, розв'язували, інтерпретували та дебатували за його змістом, тому що учні, які мислять критично, зазвичай навчаються з інтересом.
Працюючи над цією темою, я поставив перед собою завдання:
• створювати умови для розвитку та самореалізації учнів (навчальні ситуації, дискусії, що спонукають дітей до активного обміну думками); організовувати навчально-пошукову, дослідницьку діяльність учнів;
організовувати навчально-ігрову діяльність учнів;
• здійснювати індивідуальний підхід у процесі навчання в умовах колективної праці, що передбачає індивідуальний темп засвоєння;
• надати можливості обдарованим дітям розвивати творчий потенціал;
• організовувати тісну співпрацю з батьками як першими вчителями і партнерами.
На мою думку, головне — звертати увагу на особистість, яку ми формуємо у процесі навчання, розвиток в неї ключових компетентностей.
Навчання—це важка розумова праця. І щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. Причому, цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання є дослідницький підхід до предмета вивчення, коли учням не дають готових висновків, а надають змогу висунути свої гіпотези, або самостійно знайти правильну відповідь. Знання, набуті у процесі такої праці, зберігаються у пам'яті значно міцніше, оскільки вони не пасивно засвоюються, а здобуваються активними зусиллями. Ще Конфуцій свого часу наголошував: «Те, що я чую,— я забуваю, те, що я бачу,— я пам'ятаю, те, що я роблю,— я розумію».
Для того щоб на уроках робота була цікавою, діти залюбки виконували завдання, я намагаюся навчати їх в ігровій формі. Серед нестандартних форм уроків є уроки-подорожі, уроки-змагання, уроки-вікторини, уроки-КВК. Для цих уроків характерна така структура змісту і форми, що викликає у молодших школярів захоплення та інтерес до навчання, сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. Але для мене важливо ще й те, щоб кожна дитина виконувала для себе посильне завдання і відчувала радість успіху. Індивідуальний підхід є одним з ефективніших для навчання і виховання дітей. Для цього необхідно продумати, що робитиме кожний учень, дібрати таку роботу, яка б принесла успіх. А успіх дає моральне задоволення і позитивні почуття.
Так, для учнів із високим рівнем навчання пропоную картки з творчим завданням, а для учнів із низьким рівнем навчання даю алгоритм розв'язання завдання або зразки, за якими виконується завдання. Дуже ефективними є картки самоконтролю. формується компетентність саморозвитку і самоосвіти.
Я намагаюся звертати увагу не лише на сьогоднішній день, але й змоделювати завтрашній. Працюю на перспективу: створюю умови для розвитку кожної дитини, здатної самостійно розв'язувати будь-які життєві проблеми.
Результатом моєї роботи є розвиток та формування комунікативної, інформаційної, полікультурної, соціальної, діяльнісної компетентностей учнів.
Якість світи визначається не лише засвоєнням учнями предметних компетентностей, а й ключових, які мають бути найважливішим особистісним надбанням кожного випускника школи.
Запровадження компетентнісного підходу в європейську освіту стартувало ще у 1996 році. Тоді в доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти для XXI століття "Освіта. Прихований скарб" було сформульовано чотири принципи, на яких має базуватись освіта: навчитися жити разом, навчитися отримувати знання, навчитися працювати, навчитися жити (змістовно, достойно). Ці принципи було розвинуто у подальших тривалих дослідженнях. їх результати висвітлено у доповіді ради Європи "Ключові компетентності для Європи" (2006), у якій стрижневою ідеєю є центрованість на практикоорієнтованих результатах усіх ланок освіти, переосмислення ролі знань (найважливіше для учнів "знаю, як" ніж "знаю, що"). Це є особливо значущим для початкової ланки, де треба досягти обов'язкового засвоєння учнями широкого кола загальнонавчальних і загальнокультурних умінь.
Ґрунтуючись на європейському досвіді, враховуючи потреби адаптації учнів до швидкозмінюваного соціуму, підготовки до подальшого навчання, українські вчені визначили такі ключові компетентності: уміння вчитися, здоров'язбережувальна, загальнокультурна, громадянська, підприємницька (основи економічної культури), соціальна, інформаційно-комунікативна. Кожна ключова компетентність дає учням "ключ" для розв'язання широкого кола навчальних і життєвих завдань, тому вони формуються на міжпредметній основі..
Компетентнісний підхід передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи активність учнів. У формуванні предметних компетентностей на різному змісті необхідно забезпечити:
- чітке усвідомлення дитиною мети роботи;
- мотивацію на одержання виховного результату;
- оволодіння загально навчальними уміннями і навичками;
- рефлексію своїх досягнень;
- можливість використання одержаних знань і умінь для розв'язання різних типів навчальних і життєвих задач (серед яких є обов'язково творчі);
- набування індивідуального досвіду завершеної справи;
- успішної співпраці у різних групах, для виконання комплексних завдань, які вимагають застосування різних компетентностей, фізичної і вольової готовності до продуктивної праці;
- навчання дітей приймати рішення, спираючись на знання, досвід, елементарне прогнозування.
